Консультація для вихователів

1. Народний світогляд на новонароджену дитину.
2. Піклування про здоров'я, особливості догляду, матеріальне та духовне оточення.
3. Традиції виховання, вірування, обереги.
4. Використання фольклору у вихованні здорової дитини
5. Народна гра у фізичному вихованні дітей.

Народна педагогіка ставить піклування про здоров’я та фізичний розвиток дітей на перше місце. («Нема щастя без здоров’я», «Здоровому все здорово»),

З цього по суті розпочинається виховання дитини в сім’ї» Зразу ж після появи немовляти на світ батьки вважають своїм першим і головним обов’язком піклуватися про здоров’я. Особливо ретельного догляду потребує новонароджена дитина. Вона обмежена в рухах і абсолютно безпорадна в усьому. її треба тримати в теплі і чистоті, часто купати і годувати.

Народна педагогіка виділяє ряд ритуалів і оберегів, які пов’язані з народженням дитини: вибір імені, відвідини породіллі, вибір кумів,обряди прилучення дитини до хати, сім’ї та до общини, церковне хрещення, обід на честь новонародженого, обряди очищення породіллі та обряд першого по стриження дитини (через рік).

Існує багато подій, які українці завжди пов’язують із народженням дитини. Вперше дитину кладуть в колиску і виконують магічні дії, щоб передбачити її долю: хлопчику клали молоток «щоб добрим майстром був» або заносили в хлів «щоб добрим господарем був». Дівчинці в постіль клали голку або веретенце «щоб мила(пряла)добре» або підносили до вогнища - щоб «доброю господинею була».

Ще з древності вибір імені дитини мав магічну силу: ім’я було оберегом. Потім християнська церква вибір імені дитини взяла в свої руки. Дітей нарікали іменами святих в день яких вони народилися або враховували побажання батьків. В літературі ми зустрічаємо факти, коли священики мстилися батькам, даючи ім’я дитини, яке часто спричиняло нещасній багато горя. Пригадайте Нимидору з роману Н. Левицького «Микола Джеря».

Турбота про здоров’я дитини проявлялась у першому купані і в наступних, коли у воду клали різноманітні зілля: череду, м’яту, квітучі трави. Після купання дітей витримували деякий час в теплих одіялах, потім одягали у сорочку, але перед тим обов’язково міряли: зводячи над животом лікоть лівої руки з коліном правої ноги і навпаки. Це була свого роду гімнастика і турбота про правильну статуру.

Відповідальний момент у житті дитини був вибір батьків дублетів кумів. Звідки виник цей культ я вам вже розповідала. Як правило в куми запрошує батько новонародженого. Віддаючи хліб зі сіллю вибраним особам, він просить їх бути кумом чи кумою. Таке запрошення є почесним. Тому і відмовлятися від кумівства не можна. Після запрошення в куми між рідними і почесними батьками встановлюються дружні взаємини. За активної участі кумів відбувалося наречення дитини і навіть Посвята в повноліття.

Народна педагогіка вимагає, щоб діти з повагою ставилися до почесних батьків, слухали їх порад, виконували їх вказівки. У куми запрошувалися рідні або сусіди чи знайомі, Існує звичай брати «стрічних » кумів. Але це практикувалося із міркуванням, коли діти часто вмирали, то вважалося, що таке кумівство дасть змогу обманути долю і відвернути сили, що шкодять здоров’ю дитини.

Важливого значення український народ надавав першому постриженю, дитини: зі стрижене волосся кидали па воду: «щоб дитина а росла, як з води», або спалювали: «хай іде з димом, щоб дитина горя не знала», або закопували під плодовим деревом: «щоб коси росли», «щоб кучерява була». Знищення волосся данина найдавнішій магії. Давні слов’яни вважали, що необережно викинуте волосся чи нігті можуть підібрати чаклуни або лихі люди і зурочити людину. Тому найвищим виявом довіри було дарування пасма волосся закоханих.

У слов’янських народів був звичай на знак перемир’я віддавати один одному відрізане волосся. Перше по стриження дітей відбувалося найчастіше в рік (іноді до року). Для хлопчиків ритуальним було по стриження у підлітковому віці - символ переходу з-під опіки матері під опіку батька. Дівчаток вперше заплітали у віці від трьох до 5-ти років.

Новонароджену дитину зразу ж заохочують до рухів: показують іграшки, подають голос, спонукаючи дитину повертати голову, розмовляють, усміхаються, активізуючи «комплекс пожвавлення» кладуть палиці, беруть за руки, намагаючись посадити*

Коли дитина оволодіває повзанням її рухи майже не обмежуються колискою чи певним простором - дитина повзає По хаті, стінах, виповзає на вулицю . Дбають і про загартування: дитина до року майже завжди боса, на неї не одягають багато одягу - сорочка обов’язково, решта тіла, як правило оголене.

Велике значення нормального фізичного розвитку зумовлювалося цілком реальним життєвими потребами. У діяльності трудової людини завжди постає немало таких проблем, для подолання яких потрібні чималі фізичні зусилля, Сила і витривалість, стійкість і спритність в народі високо ціняться. Ці риси батьки прагнули виховати в своїх дітей. Крім того, народ давно збагнув, що фізичне виховання нерозривно пов’язане з іншими сторонами особистості.

Емпіричним шляхом народна педагогіка дійшла висновку, що вдале просування фізичного розвитку дитини сприяє виробленню таких важливих її рис як наполегливість, відвага, рішучість, чесність, дисциплінованість, потяг до праці, впевненість у своїх можливостях, оптимізм, колективізм, здатність до переборення труднощів.

У народі х покоління в покоління передаються казки, легенди, думи, оповідання про людей наділених надзвичайною фізичною силою — богатирів Іллю Муромця, Кирила Кожум’яку, Котигорошка. Велич богатирів у тому, що їхня надзвичайна фізична сила поєднується з моральною довершеність. В українському епосі поряд з чоловіками - богатирями є і жінки-богатирі: Анастасія Микулична, Настасія - Королівна, Маруся - козацька дочка. Це переконливо свідчить про однакове ставлення народної педагогіки до фізичного виховання, як юнаків, так і дівчат.

Фізична і розумова діяльність завжди перебувають у тісному зв’язку «Сила без голови маліє, а розум без сили мліє», однаково репрезентуючи позитивні ознаки особистості «Сила та розум - краса людини». Піднесення рівня фізичного розвитку поліпшує розумову діяльність «В здоровому тілі — здоровий дух», працездатність «Щоб працювати, треба силу мати».

Особливо чітко простежується зв’язок фізичного виховання з трудовим. Народна педагогіка високо підносить значення фізичного розвитку тому що, він створює добрі передумови для повноцінної праці. Батьки знають, що своєчасний розвиток рухових навичок, міцне здоров’я допоможуть своєчасно оволодіти трудовими діями. Тому при створювання нових сімей враховували поряд з усіма іншими якостями, також фізичну зрілість молодих. Дівчата здорові, жваві, гарні мали більше шансів вийти заміж «Личко дівку віддає». Прихід у сім’ю кремезних зятя та невістки вселяв тверду надію, що в неї влилися нові робочі руки. Тай гарантій більше, що в здорових батьків, народяться здорові діти.

Отже, значення фізичного виховання в народній педагогіці зумовлюється тим вагомим вкладом, яке воно вносить у зміцнення здоров’я підростаючого покоління та правильний його фізичний розвиток, збільшення тривалості життя, формування в молоді найважливіших морально-вольових якостей, прищеплення відповідних санітарно-гігієнічних навичок, здійснення підготовки до участі в продуктивній праці і до захисту рідної землі.

Велика увага до фізичного виховання в родинній етнопедагогіці зумовлена високим гуманізмом народу. Добре розуміючи, що хвороба чи каліцтво травмує людину «Коли немає сили, той світ не милий», народ бореться за здоровий спосіб життя. А народна мудрість заклинає: «Бережи одежу знову, а здоров’я змолоду». Великим щастям для людини вважається збереження здоров’я і працездатності до самої смерті «Не смерть страшна, а недуга». Тому щоденно люди вітаючись між собою зичать одне одному здоров’я.

Народна педагогіка вимагає, щоб батьки піклувалися про фізичний розвиток дитини, всіляко заохочували її до рухів. Чим більше дитина рухається, тим краще росте і розвивається «Як дитина бігає і грається, то їй здоров’я усміхається». Коли дитя швидко росте, розвивається то батьки відзначають: «Росте, як каченя на воді», «Росте, як на дріжжях». Щоб дитина швидко навчилася ходити, дорослі приставляють її до спеціальних візочків - ходунків.

Велике значення має правильне харчування. Для дітей найціннішим вважається молоко матері. Крім того, дитя гартують, прищеплюючи певні гігієнічні вміння і навички. Ще у Влесовій книзі читаємо: «В чистім тілі — чистий дух». Від древніх українців вимагалося 5 разів на день вмиватися.

Найпоширенішим, найдійовішим і до того ж загальнодоступним засобом фізичного виховання дітей в народній педагогіці є оздоровчі сили природи - сонце, повітря і вода.

Народна педагогіка всіляко заохочує перебування дітей на повітрі, сонці. Ще древні слов’яни поклонялися Ярилові і хворих виносили на сонце.

Воду використовували як для забезпечення санітарно-гігієнічних норм, але і як медико-прфілактичний засіб. Вже на 2-гий день після народження дітей купають. Так у купіль хлопчика кладуть любисток (щоб любили), гілочку дуба (щоб був міцний, як дуб), барвінок, тую (щоб довго жили), чорнобривець (щоб був чорнобровий), а в купіль дівчинки - ромашку (щоб рум’яна була), калину (щоб красна була), гілочку вишні (щоб гарна була), любисток (щоб люб’язна була).

Підростаючи діти купалися самостійно в озері, річці, а дома у ночвах, використовуючи мило(золу). Схвально відгукується народна педагогіка про лазню («Хто лазню знає, той хворіб не має»), як відома в Україні з давніх років. Вода здавна в багатьох народів є символом чистоти, здоров’я. Отже з доброзичливих народних побажань то і голосить: «Будь здоровий, як вода» . Здавна малих дітей випускали голими під зливний теплий дощ, з надією, що діти після цього краще ростимуть. Одяг у гарячу пору носять простий і шиють його так, щоб до тіла був широкий доступ сонця і повітря. У теплу пору року дітей привчають ходити босоніж влітку - прекрасний спосіб гартування людського організму, надійний засіб запобігання плоскостопості. Самец е підтримував В. Сухомлинський.

Слід зазначити, що не усе в народній педагогіці є прогресивним. Це стосується, зокрема, тугого сповивання немовлят, «щоб дитина росла струнка, мала рівненькі ручки і ніжки», попереднє розжовування їжі матір’ю при годуванні дитини, вдавання до ворожби і шептунів при захворюванні дитини.

У підході до фізичного виховання дітей родина педагогіка спиралася на раціональне ядро народної медицини, в основі якої лежав нагромаджений протягом віків народний досвід, відкриті народом ефективні засоби і прийоми лікування, які передавалися з покоління в покоління.

Так, однією з важливих рис народної практики з фізичного виховання було її певне профілактичне спрямування, застереження батьків від можливих промахів. Народна педагогіка стежить за тим, щоб у шлюб не всупали люди з кровними зв’язками, що шкідливо позначаються на потомстві, або взагалі призведе до бездітності. З таких самих міркувань занадто ранні шлюби (Тому дуже погано, коли діти дітей родять).

Народна педагогіка різко виступає протии куріння («Хто цигарки палить, той у гріб спішить»), пияцтва («Горілка з ніг людей збиває»), статевої розпусти («У гуляки діти вовкулаки», «Розпусник гуляє - гнилу душу має»).

З метою здійснення нормального фізичного розвитку дитини етнопедагогіка звертала увагу на необхідність додержання режиму дня, харчування та сну, рівномірного чергування роботи і відпочинку.

Піклування українського народу про здоров’я, надання йому першочергового значення починається з епохи слов’янства. Першочергова роль здоров’я у життєдіяльності людей зумовлюється їхніми потребами. Здоров’я вимагала трудова діяльність.

Живучи серед войовничих народів, стародавні слов’яни особливу увагу зосереджували на військовому вихованні молоді. За свідченням сучасників наші предки відзначалися силою, витривалістю, сміливістю, винахідливістю та підприємливістю.

Враховуючи ці фактори, батьки зразу ж після народження дитини ціклуваляся про її здоров’я. Велике значення у цьому мала колискова пісня, різноманітні повір’я, купання, ігри, загартування, праця. В народі добре знали: чим більше людина рухається, тим вона швидше і краще розвивається («Як дитин бігає і грається, то їй здоров’я усміхається»).

Традиційні засоби і форми оздоровлення людей дістали подальший розвиток за часів Київської Русі.. Поступово починається складатися чітка система фізичного і психофізичного виховання дітей та молоді, що забезпечувало міцне здоров’я. Велике освітнє та виховне значення для теперішніх поколінь мають легенди і перекази про надзвичайну фізичну силу Київських богатирів, яка завжди поєднувалася з моральною довершеністю. Це єднання було і залишається ідеалом виховання всіх наступних поколінь.

Вершиною українських оздоровчих систем став культ фізичної досконалості запорізьких козаків. Це твердження обґрунтоване такими основними положеннями:

1. Запорізькі козаки ніколи не обирали старшинами фізично недосконалих людей.
2. Свій вільний час практично всі запоріжці присвячували виконанню фізичних вправ.
3. Одним із основних критеріїв переходу молодика до «істинного запорожця» була його фізична підготовленість.
4. Посилене фізичне виховання дітей і молоді в січових школах і школах Джур.
5. Велика кількість легенд та переказів про надприродні можливості

Водночас запорожці були людьми глибоко релігійними. Гармонійне поєднання цих 2-х культів, тобто високої моралі і фізичної досконалості притаманне українцям ще з Київських часів, творить справжніх лицарів, еліту і гордість українського народу.

Великою популярністю користувалися ігри і забави. Але про це ми будемо говорити пізніше.

Поряд із народними іграми і забавами наші предки використовували в зміцненні здоров’я із лікувальною метою світанкову росу. Щоб не пріли ноги ходили босоніж до схід сонця. Дівчата спеціально вставали вдосвіта, щоб вмитися росою і, таким чином, позбутися прищів і стати рум’яною.

На Поліссі був поширений дуже цікавий звичай (збирати росу) що своїм корінням сягає ще язичеських часів і співпадає із святом Юрія. Селянки збирали біля своїх нив росу, якою скроплювали один одного, бажаючи міцного здоров’я і щастя. Потім росу зливали в пляшечки, щоб вигоювати нею рани. Аби зібрати росу, волочили по траві ряднину чи скатертину, яку потім викручували.

Велике значення в збереженні міцного здоров’я має особиста гігієна. Мудрість народу ще з прадавніх часів ввела компоненти гігієни у традиції, звичаї та обряди. Загальновідомі такі звичаї: закривати на ніч посуд з їжею чи відро з водою (Щоб туди не потрапив чорт), заборонено витиратися одним рушником (Щоб не посваритися), «Щоб не зустріли відьми» не можна було виходити з хати не митим.

Деякі профілактичні заходи в народі окреслилися формулою «гріх». Гріхом вважалося їсти яблука до Спаса. Дійсно, вживання незрілих плодів могло викликати шлункові захворювання.

Поки зозуля не закує, а соловейко не защебече, заборонялося купатися, що теж виправдано: вода недостатньо прогрівалася. Ці та багато інших заборон, що були дуже поширені в Україні, хоч і примітивні, але раціональні в своїй основі.

Народні рухливі ігри - один із найдавніших і найгуманніших засобів фізичного виховання дітей. Оздоровчий характер мали різноманітні молодіжні ігри та забави, які були тісно пов’язані з календарними обрядами та святами.

Прихід весни наші предки зустрічали веснянками - хорові пісні з іграми і танцями, в яких органічно поєднується слово, рух, мелодія.

У всіх весняних іграх існує З головні форми руху дівчат і хлопців. Найбільш поширена - колова. Гравці беруться за руки, утворюють коло, крутяться за сонцем і співають пісень у «Короля», «Коструба», «Ящура», «Зайчика» й «Перепілочку».

Весняні ігри з покрученою формою рухів зустрічаються у «Кривому танці», «Ромен землі», «Шумі». В цих рухах немає чіткого ладу і визначеної мети.

Третя форма — рух двох протилежних рядів, як наприклад у «Жель-мані», «Прісі», «Виступні». В цих іграх спостерігається образ змагання, боротьби.

Всі весняні ігри ґрунтуються на міфологічній основі, що відображають рух землі, небесних світил, хмар, тощо. З часом магічні обряди втратили своє значення, ігри залишилися в побуті дітей та молоді. В іграх поєднувались спритність і гнучкість, вправність і кмітливість, наполегливість і витривалість, вони розвивали пам’ять, увагу, зосередженість.

Народна педагогіка знає немало ігор, які сприяють фізичному розвиткові Дітей; «Гуси-лебеді», «Піжмурки», « Третій-зайвий», « Мисливці і качки», «Квач», Поставлена мета в них досягається через різноманітні рухи: ходьбу, стрибки, біг, кидання та перенесення предметів. Рухливі і спортивні ігри виховують силу, спритність, витривалість, відвагу, рішучість, ініціативу, товариську взаємовиручку, привчають долати психічні і фізичні навантаження, гартують організм, створюють у дітей бадьорий і веселий настрій. Спортивні поєдинки дуже захоплюють молодь. У них беруть участь не тільки діти, а й дорослі. На Україні рідко які свята обходяться без силових змагань та різних випробувань. Кожен старається змалку навчитися плавати. Там, де є річка, озеро, ставок плавати і пірнати повинні вміти всі діти. Аколи діти пасуть десь корів на вигоні, то граються м’ячем, влаштовують такі ігри, як «свинку», «не патичок» та ін.. Добре сприяють фізичному загартуванню їзда на самокаті чи велосипеді, плавання на човнах, їзда верхи на коні. Діти охоче вчаться стріляти з лука, стрибати в довжину і ширину, через різні природні перепони - струмки, рівчаки, спритно лазити по деревах, піднімати тягар, боротися, далеко кидати якийсь предмет, бігти за обручем чи паперовим літаком, котити дерев’яні коліщата. Великою радістю для дитини є гра в сніжки, ліплення снігової баби, катання на санках, лижах і

---

 

 

 

 

У сучасному світі, коли навколо маленької людини стільки спокус, тільки батьки здатні і повинні захистити його від шкідливих звичок, неправильного харчування, пасивного, малорухливого способу життя та інших небезпечних факторів скорочуючих людське життя.

Якщо ви, батьки зараз приділите достатньо уваги здоров’ю своєї дитини, То в майбутньому він обов’язково оцінить вашу турботу і увагу про нього, він назавжди буде вам вдячний за найважливіший подарунок у житті кожної людини - здоров’я...

Шановні батьки не забувайте, що ключ до успіху в зміцненні і збереженні здоров,я вашої дитини - в розумному фізичному, інтелектуально-особистісному розвитку.

Оздоровлення малюка має включати в себе різні компоненти, сукупність яких можна назвати як «здоровий спосіб життя» дитини. Здоров’я дитини забезпечується за допомогою організації здорового способу життя, компо­нентами якого є:

• фізичне здоров’я дитини (загартовування, правильне харчування, режим дня, гімнастика,  рухливі ігри, особиста гігієна та ін.)
• психологічне здоров’я дитини (інтерес, бажання, потреби, емоційний комфорт)
• соціальне здоров’я (поведінка, спілкування, досвід, практика)
• моральне здоров’я (здоровий спосіб життя, дружба, доброзичливість, співробітництво)
• інтелектуальне здоров’я (навички, знання, здібності, вміння)

Ось ці всі компоненти потрібно внести в життя дитини, щоб зберегти і зміцнити здоров’я малюка. Раціональна організація рухової активності - важлива умова для росту і розвитку дитячого організму, адже чим активніше працюють м’язи, тим більш життєздатний чоловік. Навантажуючи м’язову систему ми не тільки виховуємо дитину сильним і спритним, а й розвиваємо його внутрішні органи, серце, легені, таким чином напружена робота скелетно-м’язової система веде до вдосконалення всіх органів і систем, робить організм дитини особливо міцним, а головне здоровим.

Приділіть увагу психічному здоров’ю - адже щаслива той дитина, якій комфортно і затишно.

Режим дня дитини, повинен бути стабільним, гнучким і динамічним, повинен передбачати різноманітну діяльність дитини з урахуванням стану здо­ров’я дітей та вікових особливостей. Батьки та педагоги ми не повинні забу­вати, що потрібно створювати такі умови, які б задовольняли дитячу цікавість. У дітей має бути насичене різними подіями життя! І тоді вашому малюкові часу хворіти просто не буде ...

Обов’язково потрібно приділити увагу ефективному загартовуванню, в шкірі дитини закладено величезну кількість нервових закінчень, вплив на них благотворно вплинуть на всю нервову систему, а через неї і на всі органи. Загартовування допоможе поліпши і и діяльність нервової системи, серця, обмін речовин, апетит, організм дитини адаптується до навколишнього оточення, підвищиться опірність до захворювань.